Публікації

СТРОКИ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ (ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ)


СТРОКИ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ У ЦИВІЛЬНИХ  СПРАВАХ (ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ) Цивільне законодавство визначає терміни в межах яких особа (юридична або фізична) може звернутися до суду за захистом своїх прав, так звана позовна давність. В разі спливу вказаних строків, можна втратити право на судовий захист.

Загальна позовна давність становить три роки. Але, Закон визначає   ще спеціальну позовну давність.

Так,позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

4) у зв'язку з недоліками проданого товару;

5) про розірвання договору дарування  ;

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;

7) про оскарження дій виконавця заповіту;

8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариств.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Але позовна давність, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону «Про державний матеріальний резерв»;

7) на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об’єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія  Закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток як об’єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку як об’єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств.

Вказані положення застосовуються в більшості до вимог що випливають зі справ цивільної та господарської юрисдикції. На вимоги, які випливають зі справ адміністративного характеру та трудових правовідносин застосовуються інші положення щодо строків звернення до суду

Другие публикации


Юридичні послуги Київ | Юридична допомога Київ | Послуги юриста Київ | Всі права захищені | Копіювання матеріалу строго заборонено
Закрити