Публікації

ПРО СПАДКУВАННЯ


 ПРО СПАДКУВАННЯСпадкування, як правовідносини, дуже специфічні, оскільки на перший погляд, порушується конструкція загальних цивільних правовідносин - воно по суті безсуб’єктне, оскільки зі смертю припиняється правоздатність спадкодавця, тому його права та обов’язки переходять до спадкоємців у порядку спадкового правонаступництва, що характеризується цілим рядом особливостей: наявністю фактичного складу, прямо передбаченого законом (наприклад, складання заповіту, смерть спадкодавця, прийняття спадщини за заповітом); сукупністю прав і обов’язків, які переходять до спадкоємців, як єдине ціле; спадкування носить універсальний характер - усі права та обов’язки переходять одночасно й на підставі акту прийняття спадщини.

Спадкові правовідносини існують у вигляді юридичного складу, необхідними елементами якого є такі юридичні факти,як відкриття спадщини, час відкриття спадщини, місце відкриття спадщини, спадкова маса та інші.

На законодавчому рівні питання спадкування урегульоване Цивільним кодексом України (Книга шоста), також Законом України "Про нотаріат" , крім того, у судовій практиці застосовується постанова  Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 N 7 «Про судову практику у справах про  спадкування" та іншими нормативно-правовими актами.

Спадкуванням є  перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла  (спадкодавця), до  інших осіб (спадкоємців) - стаття 1216 ЦК України.

Спадкодавець - це фізична особа, права та обов'язки якої після смерті переходять до інших осіб.

Спадкоємці - це особи, що набувають право на спадщину (особи, які  є  живими на момент відкриття спадщини, особи, що були зачаті за  життя  спадкодавця і народилися  після відкриття спадщини, а також юридичні особи та держава).

Право спадкування тісно пов'язане з правом  власності, оскільки спадкування  є одним із засобів набуття права власності. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Цивільний кодекс  дозволяє успадковувати майже всі права і обов'язки, які мав спадкодавець (померла людина) на момент відкриття спадку.

Наприклад, успадкувати можна різні  речі:  нерухомість, автотранспорт,  право власності  на  земельну ділянку,  право на вклади в банку,  право на отримання страхових виплат, право на відшкодування  збитків, морального збитку і  оплату  неустойки, зобов'язання відшкодування збитку, який був нанесений спадкодавцем і багато що інше.

Проте,  існують  виключення при  спадкоємстві.  Не можна успадкувати права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця,   особисті немайнові  права; право  на  участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено  законом  або їх  установчими  документами; право на відшкодування шкоди,  завданої  каліцтвом або  іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; (це не  стосується таких виплат, налічених спадкодавцеві, але  не отриманих їм за життя, - вони передаються членам його сім'ї, а у  разі відсутності таких - включаються в спадок); права та обов'язки особи як кредитора або боржника. У останніх двох випадках при певних обставинах спадкоємство можливе, але не завжди.

Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, особи, які умисно перешкоджали спадкодавцю скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківства і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини, а також батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Чинне цивільне законодавство передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.Якщо фізична особа склала заповіт, таким чином розпорядившись своєю власністю на випадок смерті, і не скасувала його, то у разі її смерті спадкування здійснюється за заповітом, який є останньою волею спадкодавця. Спадкування за заповітом поставлене, серед видів спадкування, на перше місце відповідно до домінанти пріоритетності волі особи. Це підтверджується статтею 1223 ЦК України, яка залишає право на спадкування спадкоємцям за законом лише за відсутності заповіту або повного чи часткового визнання заповіту недійсним, неприйняття (відмови) спадщини спадкоємцем за заповітом, усунення від права на спадкування спадкоємця за заповітом, не охоплення заповітом усієї спадщини. Таким чином, спадкування за законом має місце, коли й оскільки воно не змінене заповітом.

Підстава спадкування як за законом, так і за заповітом не може бути предметом угоди. При спадкуванні за законом порядок і умови переходу прав і обов’язків спадкодавця зазначені у Цивільному кодексі України: майно спадкодавця поділяється у рівних частках між особами, перерахованими у законі і закликаними до спадкування, у відповідності із установленою черговістю. У випадках, коли підставою до спадкування є заповіт, призначення спадкоємців, розподіл прав і обов’язків між спадкоємцями, залежать виключно від волі заповідача згідно з діючим в українському спадковому праві принципом свободи заповіту.

При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених у законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості. Підставами закликання до спадкування за законом можуть бути шлюбні відносини, родинні чи сімейні стосунки, усиновлення, знаходження на утриманні спадкодавця не менше п’яти років до його смерті. Розширення кола осіб, що заклякаються до спадкування за законом, неможливе.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах. Якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини.

До спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Окрім прав до спадкоємця переходять і обов’язки. Так до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. До спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.

Спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті

Відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч.1 ст.1220 ЦК України). Значення відкриття спадщини полягає в тому, що саме з відкриттям спадщини виникають спадкові правовідносини. Не слід плутати відкриття спадщини (як події) і відкриття спадкової справи (як дії), оскільки ці юридичні фати породжують різні наслідки. При відкритті спадщини у спадкоємців виникають матеріальні права на її прийняття або відмову на її прийняття. Нотаріальний процес в якості наслідку передбачає фіксування та констатацію наявності прав у спадок

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Під днем смерті слід розуміти конкретну календарну дату (добу). Не слід плутати смерть особи та реєстрацію смерті фізичної особи. Юридично особа вважається померлою з моменту, коли зроблений відповідний запис про смерть особи реєстраційними органами. Тому довідка про смерть (відповідної форми) або судове рішення про оголошення особи померлою (яке набрало законної сили), це лише підстава для відповідної реєстрації смерті фізичної особи із зазначенням дати її смерті. Якщо дата фактичної смерті невідома, наприклад, при оголошенні особи померлої, то в свідоцтві про смерть обов’язково повинен бути вказаний місяць або рік смерті (набрання судового рішення законної сили). У цьому випадку часом відкриття спадщини слід вважати останній день вказаного місяця або року.

Місце відкриття спадщини. Місце відкриття спадщини - це визначення виключно юридичне, під ним слід розуміти населений пункт (і, зрозуміло, нотаріальний округ), в якому за думкою спадкоємців слід визначатися з спадковим правонаступництвом. Зрозуміло, що місце фактичної смерті і місце відкриття спадщини можуть не співпасти. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч.1 ст.1221 ЦК України).

Узагальнюючи все вищенаведене, можна стверджувати, що незважаючи на те, що питання, пов’язані зі спадкуванням та спадковими правовідносинами, вже достатньо досліджені, громадяни постійно зіштовхуються з тими чи іншими практичними проблемами. Більшість з них вирішуються типовими, усталеними методами, що чітко прописані в законодавстві. Однак іноді виникають складні ситуації, що потребують детального аналізу та нових креативних юридичних шляхів їх вирішення. 

Другие публикации


Юридичні послуги Київ | Юридична допомога Київ | Послуги юриста Київ | Всі права захищені | Копіювання матеріалу строго заборонено
Закрити