Публікації

ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ


 ЗДІЙСНЕННЯ  ПРАВА НА  СПАДКУВАННЯЗдійснення права на спадкування полягає в тому, що спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийняття спадщини можливе у два способи:

1) шляхом мовчазного прийняття (пасивна поведінка спадкоємця);

2) шляхом подачі заяви про прийняття спадщини (активна поведінка). 

Можливість прийняття спадщини шляхом пасивної поведінки передбачена ст. 1268 ЦК, згідно з положеннями якої спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом з померлим та протягом строку для прийняття спадщини не відмовився від неї. Якщо спадкодавець протягом вказаного строку подав заяву про відмову від спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини.

Спадкоємці, які фактично прийняли спадщину, також мають подати заяву про видачу їм документа, що підтверджує їх право на успадковане майно - свідоцтва про право на спадщину, але можуть це зробити незалежно від закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Прийняття спадщини шляхом подання нотаріусу заяви про її прийняття передбачене ст. 1269 ЦК України.

Цей порядок прийняття спадщини застосовується щодо спадкоємців, які бажають прийняти спадщину, але не проживали постійно разом зі спадкодавцем. Оскільки роздільне проживання не створює презумпції прийняття спадщини, такі особи зобов'язані подати за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець з'являється до нотаріуса особисто і подає документ, що підтверджує його особу, а також свідоцтво про смерті спадкодавця, щоб нотаріус зміг встановити час відкриття спадщині. Крім того, спадкоємець повинен повідомити нотаріуса про місце відкриття спадщини та про наявність інших спадкоємців (якщо йому про це відомо) незалежно від того, чи прийняли вони спадщину.

Особа, яка досягла 14 років, якщо вона бажає прийняти спадщину, може звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини самостійно. Для цього згоди її батьків або піклувальників не потрібно, оскільки дієздатності фізичної особи настає з 14 років.

На практиці виникає питання: чи можуть прийняти спадщину батьки, піклувальник неповнолітнього спадкоємця, якщо він сам проти цього заперечує? Така ситуація законом прямо не передбачена. Однак оскільки ст. 32 ЦК не передбачає можливості вчинення правочинів батьками, піклувальниками за неповнолітніх, можна зробити висновок, що прийняття ними спадщини проти волі особи, яка досягла 14 років, неможливе. Тим більше, що небажання прийняти спадщину в цьому разі має тлумачитися як відмова від спадщини. Це право неповнолітня особа може реалізувати за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування (ч. 3 ст. 1273 ЦК).

Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої особи подають її батьки (усиновлювачі) або опікун, а від імені недієздатної особи - її опікун.

Заява про прийняття спадщини може бути відкликана особою, яка її подала, батьками (усиновлювачами) малолітньої особи, опікуном недієздатної особи. Причини відкликання заяви про прийняття спадщини значення не мають. Відкликана заява може бути протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК).

Для прийняття спадщини встановлюється 6-місячний строк, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, якщо до нотаріуса звернулися спадкоємці із заявою про прийняття спадщини або якщо виникло питання про правомірність фактичного прийняття спадщини, то перше, що має зробити нотаріус - це встановити час відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця або дата, з якої він оголошений померлим. З цього моменту починається перебіг 6-місячного строку для прийняття спадщини.

Якщо людина померла не на території України, а спадщина відкривається в Україні, то спадкоємці мають подати нотаріусу свідоцтво про смерть, легалізоване консульством України на території тієї країни, де воно видано. Свідоцтва про смерть не потребують легалізації, якщо країна, в якій вони видані, приєдналась до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993.

Якщо виникнення права на спадкування у певної особи залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у 3 місяці з дня неприйняття спадщини або відмови від її прийняття. Але у цьому випадку відмова від спадщини інших спадкоємців має бути безумовною та беззастережною. Якщо від спадщини відмовилися усі спадкоємці черги, що закликається до спадкування, то спадкоємці наступної черги мають право подати заяву про прийняття спадщини протягом 3 місяців.

Якщо спадкоємець протягом вказаних вище строків не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Якщо він все-таки бажає прийняти спадщину, то може звернутися до спадкоємців, які отримали спадщину, з проханням надати, йому письмову згоду на включення його до кола спадкоємців. У разі, коли спадкоємці, які прийняли спадщину, погоджуються на це, подаючи письмову заяву нотаріусу за місцем відкриття спадщини, то спадкоємець, який не отримав спадщину, може звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини. Згоду на включення до кола спадкоємців мають дати всі спадкоємці, які прийняли спадщину. У цьому випадку спадкоємець поновлюється у праві спадкування і у праві надання заяви про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, він має право звернутися до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. У разі встановлення судом наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини (тривале відрядження, хвороба тощо), він визначає додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Оскільки у ст. 1272 ЦК йдеться про "додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини" без жодних обмежень його певним числом днів чи місяців, можна вважати, що лише суд може встановити, скільки часу може знадобитися спадкоємцю для подання заяви про прийняття спадщини. Такий строк може бути і більшим, ніж 6 місяців.

Відмова спадкоємця від прийняття спадщини має юридичний наслідок, зворотний акту прийняття спадщини. Відмова від спадщини відразу і одночасно відсікає всі права і всі обов'язки, які могли б витікати для спадкоємця з факту його закликання до спадкування та з наступного акта прийняття спадщини. Оскільки в Україні не існує поняття «очищеної спадщини», можлива ситуація, коли на задоволення вимог кредиторів спадкодавця може піти весь об’єм спадкової маси, а інколи і переважити її, оскільки витрати, що поніс спадкоємець на задоволення вимог кредиторів та охорону спадкового майна, можуть бути не покриті залишком спадкового майна. Таким чином, виникає питання доцільності прийняття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Єдиним винятком може бути відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини у встановлений ЦКУ строк. Відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином, наслідки якого передбачені ЦКУ. Науковці виділяють два види відмови від прийняття спадщини: проста відмова - без зазначення особи, на користь якої вона зроблена, та ускладнена відмова - із зазначенням такої особи або осіб. У разі відмови без зазначення особи, на користь якої вона зроблена, виникають наслідки, ідентичні з наслідками фактичного неприйняття спадщини. Такий підхід законодавця багато в чому критикується. В багатьох випадках, звертається увага на те, що відмовою від прийняття спадщини, спадкоємці викривляють волю спадкодавця, розподіляючи спадщину не таким чином, як того хотів спадкодавець. Однак дане твердження, на наш погляд, може стосуватись лише випадку спадкування за заповітом. Спадкування за законом, як вважали ще римські юристи, є лише припущенням волі спадкодавця, а тому перерозподіл спадщини шляхом відмови від спадщини одного із спадкоємців не може викривити волі спадкодавця.  

Спадкоємець має право відмовитися від спадщини на користь інших осіб (ст. 1274 ЦКУ) або без вказівки осіб, на користь яких він відмовляється від спадкового майна (ст. 1273 ЦКУ). Спадкоємець має право відмовитися від спадщини протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦКУ).

Відповідно до абзацу 4 пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» коло осіб, на користь яких спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини, є вичерпним і за його волевиявленням змінюватись або доповнюватись не може.   У разі коли спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь особи, вказаної в статті 1266 ЦК, (особи, що спадкують за правом представлення), правила про спадкування за правом представлення не застосовуються. У ч. 3 ст. 1274 ЦК закріплено право спадкоємця, на користь якого була здійснена відмова від спадщини, у свою чергу, також відмовитися від прийняття цієї частки спадщини.

Новелою у спадковому законодавстві, порівняно з ЦК УРСР 1963 року, є закріплення за спадкоємцем права відкликання відмови від прийняття спадщини, тобто законодавець набагато розширив можливості спадкоємця на реалізацію свого права на відмову. Такі дії мають бути здійснені у межах строку, встановленого для прийняття спадщини (ч. 6 ст. 1273 ЦКУ). Прийняття спадщини і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Даним положенням засвідчується універсальність спадкування, яка проявляється в тому, що права та обов'язки переходять як єдине ціле та в усій сукупності. Тому спадкоємець, який відмовився від частини спадщини, вважається таким, що відмовився від усієї спадщини

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Вказане положення не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

 Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

 У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об’єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно. Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини. Особи, які мають право або зобов’язані подавати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання інформації з Спадкового реєстру про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231  цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.

 Спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить.  Спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.

Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці(частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Особи або органи, що вживають заходів з охорони спадкового майна, мають право укладати договори з третіми особами, спрямовані на забезпечення охорони спадкового майна. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині, а у разі визнання спадщини відумерлою - органом місцевого самоврядування, який від імені територіальної громади здійснює право власності щодо спадщини, яку визнано відумерлою.

Право на прийняття спадщини є суб’єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в закріпленні за спадкоємцем альтернативної можливості прийняти спадщину або відмовитися від неї. Для отримання спадщини необхідно, щоб спадкоємець був закликаний до спадкування і прийняв її, тобто виразив свою волю на прийняття майнових прав та обов’язків. Прийняття спадщини становить собою односторонню угоду; акт прийняття спадщини носить універсальний характер. Він поширюється на все спадкове майно, яким би воно не було, у чому б воно ні виражалося і де б воно ні знаходилося. Якщо спадщина знаходиться в різних місцях, то спадкоємець, який приймає спадщину за місцем відкриття спадщини, тим самим приймає спадщину й у всіх інших місцях.

Другие публикации


Юридичні послуги Київ | Юридична допомога Київ | Послуги юриста Київ | Всі права захищені | Копіювання матеріалу строго заборонено
Закрити