Публікації

ЗАСТАВА


ЗАСТАВАНа  законодавчому рівні  поняття застави  та особливості  її застосування як  виду забезпечення  зобов’язань, а також  види застави регламентовані  у  главі 49 ЦК України, Законі України «Про заставу»,  «Про іпотеку» та  інших нормативно-правових актів.  

Застава - один із найдавніших способів забезпечення виконання зобов’язань. Мета застави - стимулювати належне виконання зобов’язань. Належне виконання зобов’язань сприяє стабільності становища учасників цивільного обороту. Її історія починається ще з часів римського права. Інститут застави існує в українському законодавстві вже не одне сторіччя. Але останнім часом він переживає своєрідне відродження. Справа в тому, що в умовах планової економіки, відсутності комерційного кредитування, заборони звернення стягнення на основні фонди, інститут застави не міг отримати належного розвитку. Тому довгий час застава існувала, по суті, тільки номінально. Сьогодні, незважаючи на наявність негативних оцінок чинного законодавства про заставу, вона є найефективнішим способом забезпечення виконання зобов’язань.

Термін «застава» використовується і в інших галузях права. Поряд з цивільно-правовою заставою існує «податкова», «кримінально-процесуальна», «митна», «виборча» застави. Безумовно інститути застави галузей публічного права мають свою специфіку та свою сферу застосування.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення виконання зобов’язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Аналогічне визначення поняття наводиться у Цивільному кодексі України. Так, ст. 572 Цивільного кодексу України дає поняття застави: «В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави)». Отже, застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Самостійно вона не існує, є лише одним із засобів забезпечення виконання зобов’язань однією із сторін цивільно-правового правочину.

Для застави характерні наступні риси-принципи: 1) залежність від основного обов’язку та слідування застави за цим зобов’язанням; 2) дійсність застави; 3) спеціальний характер; 4) визначеність застави; 5) змінність предмета застави; 6) нерухомість застави; 7) гласність заставних відносин; 8) публічна віра договору застави; 9) пріоритет або старшинство раніше встановленої застави перед наступним; 10) економічність застави тобто зменшення витрат пов’язаних з заставою; 11) взаємне забезпечення інтересів заставодавця і заставодержателя при зверненні стягнення на заставлене майно.

Існує кілька підстав для виникнення застави: 1) договір; 2) закон; 3) судове рішення.   Застава на підставі закону застосовується незалежно від волі сторін при відповідних правовідносинах, передбачених законом. Як приклад, можна навести право застави вантажу, яке виникає у морського перевізника вантажів згідно ст.164 Кодексу торговельного мореплавства України для забезпечення відшкодування витрат, які зазнавав перевізник під час перевезення вантажів.   Головним джерелом виникнення заставного права залишається договір, коли для виникнення застави між заставодавцем і заставодердателем  має бути досягнуто згоди про встановлення застави. При цьому договір про заставу може бути самостійним, тобто відмежованим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов'язання. Однак умова про заставу може бути включено і до основного договору, що підтверджує вихідний характер застави, закріплений в частині 3 статті 3 Закону України "Про заставу".

Цивільний  Кодекс визначає  окремі види застави, а саме іпотеку та заклад. В свою чергу Закон України «Про заставу»  розрізняє види застав залежно від різновиду майна та інших аспектів (зокрема від місця зберігання предмета застави). Виходячи з наведеного застава поділяється на наступні види:

1) іпотека (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України та Закон України "Про

іпотеку");

2) заклад (ч. 2 ст. 575 Цивільного кодексу України та розділ IV Закону України "Про заставу");

3) застава майнових прав (розділ V Закону України "Про заставу");

4) застава цінних паперів (розділ VI Закону України "Про заставу");

5) застава товарів, що знаходяться у цивільному обороті або у переробці (розділ III Закону України "Про заставу").

Закон допускає, що застава може використовуватися щодо вимог, які  можуть виникнути в майбутньому "за умови, що сторони домовляться про розмір забезпечення заставою таких вимог". Правило про те, що заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому також закріплюється в статті 575 ЦК України. Заставою можуть забезпечуватися і вимоги щодо відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань. Хоч такі вимоги можуть і не виникнути, якщо боржник належним чином виконує свої зобов'язання. Єдина умова - сторони повинні домовитися про розмір забезпечення заставою таких вимог.

На підставі статті  19 Закону України "Про заставу" застава забезпечує вимоги в тому обсязі, який існує на момент задоволення. А саме, забезпечується основний борг, включаючи відсотки необхідні витрати, що стосуються змісту заставленого майна, відшкодування збитків, заподіяних простроченням виконання (а у випадках, передбачених договором або законом, - неустойка), а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги.

Сторонами договору застави є заставодавець і заставодержатель. Сторонами договору застави можуть бути фізичні, юридичні особи або держава. Аналіз Закону України «Про заставу», ЦК України та інших нормативних актів цивільного законодавства дають можливість зробити висновок, що громадяни в правовідносини застави можуть вступати з 18 років, тобто з виникнення дієздатності в повному обсязі, в тому випадку, якщо вони не визнані недієздатними або обмеженими в дієздатності .

Застава майна означає також і надання заставодержателю право затвердити стягнення на предмет застави в разі якщо в момент настання терміну виконання зобов'язань, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Закон України "Про заставу" встановлює загальне правило про те, що заставодавець повинен бути власником майна або особою, якій власник у певному порядку передав майно і право його застави.

Розглядаючи відносини застави, слід звернути увагу на предмет застави, так як він грає одну з ключових ролей у визначенні сфери її застосування. Це дуже чітко відображено на прикладі нашого законодавства, яке з початку різко звузило сферу застави, виключивши з нього іпотеку, а після значно розширювало її. У загальній формі предмет застави визначений в ч.2 ст.4 Закону України "Про заставу", де йде мова про те, що предметом застави може бути майно, яке відповідно до українського законодавства заставодавець може відчужувати та на яке може бути звернено стягнення. Таким чином, можна сказати, що не самі речі, а їх вартість є основою застави.

Частиною 4 статті 4 Закону України "Про заставу" прямо передбачено, що предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Згідно з Положенням про цей реєстр, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 року №466 до Державного реєстру відносяться: пам'ятники історії - будинки, споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком науки, техніки. Культури, життя і діяльністю відомих діячів: пам'ятники архітектури і містобудування; пам'ятники мистецтва і ін. Всі ці предмети,  якщо вони знаходяться в державній власності, не можуть бути предметом застави.

За чинним законодавством, предметом застави не може бути майно громадян, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Перелік вказаного майна  представлений в додатку до Закону України "Про виконавче провадження".  До цього переліку входять речі предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні (одяг для кожної людини, одне літнє або осіннє пальто і ін.); продукти харчування, необхідні для особистого вживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, - на три місяці; інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні, музичні та інші) і інше.

 

 

 

Другие публикации


Юридичні послуги Київ | Юридична допомога Київ | Послуги юриста Київ | Всі права захищені | Копіювання матеріалу строго заборонено
Закрити