Публікації

ІПОТЕКА


ІПОТЕКА

Заставні операції із нерухомим майном поширені в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою і Україна не є винятком. З набуттям Україною незалежності та проголошення права приватної власності, враховуючи нестабільність економіки питання іпотеки набуває дедалі більшої актуальності.Іпотека є одним із найбільш ефективних і дієвих способів забезпечення виконання зобов’язання, оскільки в результаті іпотеки кредитор отримує матеріальні гарантії щодо виконання зобов’язання, а можлива реальна загроза втрати нерухомого майна, яке має значну економічну вартість і характеризується стабільністю в цивільному обороті, є додатковим стимулом для виконання його боржником.

Правовідносини у сфері іпотеки регулюються низкою нормативно-правових актів. Передусім це Закон   «Про іпотеку», згідно із статтею  2 якого законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

 Суттєве значення  в  аналізі правовідносин в сфері  іпотеки має лист Верховного Суду України, в якому проаналізована судова практика застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку, як заставу нерухомого майна та, по великому рахунку,  поставленні  крапки в спірних питаннях застосування  Закону України  «Про  іпотеку».

Відповідно до Закону України «Про іпотеку»,  іпотека - це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Визначення іпотеки міститься і у ст. 575 ЦК, згідно з якою іпотека це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

Дійсне зобов’язання повинне ґрунтуватися на чинних правових підставах виникнення цивільних прав та обов’язків, передбачених законом, якими є договір або інший правочин, закон, рішення суду, і повинне бути спрямоване на реальне настання юридичних наслідків.

Відповідно до визначення термінів, що містяться у ст. 1 Закону України «Про іпотеку», основне зобов’язання - це зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов’язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Також, іпотекою може бути забезпечене зобов’язання щодо управління майном, що випливає із Закону «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а, отже, іпотека не може існувати самостійно без зобов’язання. Недійсність договору, забезпеченого іпотекою, тягне й недійсність іпотеки.

Майбутня вимога, що забезпечується іпотекою, виникатиме після набрання чинності договором, яким вона встановлена. Така вимога може виникати з моменту настання певних обставин або терміну, що обумовлюється в договорі.

Підстави виникнення іпотеки. Відповідно до частини 1 статті  3 Закону України «Про іпотеку»,  іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Договір є найпоширенішою підставою для виникнення іпотечних правовідносин. Під час укладення договору іпотеки потрібно дотримуватися встановлених законом вимог, зокрема, щодо його форми та змісту, порядку внесення змін до нього, виду та правового статусу майна, що дозволено передавати в іпотеку, умов передачі майна в іпотеку та інших, визначених законом аспектів, які мають суттєве значення для дійсності такого договору.

Законна іпотека виникає в силу прямих вказівок щодо неї в законі й не залежить від волевиявлення сторін.

Іпотека на підставі закону  виникає в таких випадках:

1) відповідно до ст. 735 ЦК у разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно

2) відповідно до статей 694, 695 ЦК з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати, а також при продажу товару в кредит з умовою про розстрочення платежу, продавцю належить право застави на цей товар

3) відповідно до ст. 88 Податкового кодексу України майно платника податків, який має податковий борг, передається в податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із цим Кодексом та не потребує письмового оформлення

4) відповідно до ст. 4 Міжнародної конвенції про морські застави та іпотеки від 6 травня 1993 р.   морською заставою щодо судна забезпечуються: a) вимоги екіпажу щодо заробітної плати та інших сум; b) вимоги у зв’язку із загибеллю або тілесними пошкодженнями на суші або на воді, якщо вони безпосередньо пов’язані з експлуатацією судна; c) вимоги щодо винагороди за рятування судна; d) вимоги щодо виплати портових зборів, зборів за користування каналами та іншими водними шляхами та лоцманських зборів; e) вимоги, що випливають з цивільних правопорушень, пов’язаних із заподіянням матеріальної шкоди або шкоди в процесі експлуатації судна, за винятком втрати або пошкодження вантажу, контейнерів або багажу пасажирів, що перевозяться на судні, – забезпечується морською іпотекою судна.

Рішення суду як підстава для виникнення іпотеки є новелою в законодавстві України, яка поки що не набула реалізації.

Сторони договору іпотеки. Суб’єктами іпотечних правовідносин Закон визначає іпотекодавця та іпотекодержателя.

Відповідно до визначень, що містяться в ст. 1 цього Закону, іпотекодержателем є кредитор за основним зобов’язанням.

Іпотекодавець – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов’язання або зобов’язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи – боржника. Майнового  поручителя не можна  ототожнювати  з поручителем як стороною договору поруки,  адже поручитель і майновий поручитель є суб’єктами різних за змістом цивільних правовідносин. 

За змістом ч. 2 ст. 11 Закону «Про іпотеку» у разі задоволення вимог іпотекодержателя майновим поручителем за рахунок предмета іпотеки відносини між іпотекодержателем, який є кредитором, та іпотекодавцем припиняються, а в майнового поручителя при цьому виникає право регресу до боржника, отже, права кредитора за основним зобов’язанням набуває майновий поручитель.

Предмет іпотеки. Згідно зі статтею 1, статтею 5 Закону «Про іпотеку» предметом іпотеки є об’єкти нерухомого майна та об’єкти, які прирівнюються до таких. До них чинним законодавством, зокрема, віднесено: земельні ділянки; будівлі; споруди; підприємство як майновий комплекс; житлові будинки; квартири; дачі; садові будинки; гаражі; об’єкт незавершеного будівництва, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому; право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об’єкт нерухомого майна. За правилами, визначеними Законом «Про іпотеку», регулюється застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об’єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Об’єкти нерухомого майна можуть бути предметом іпотеки лише за таких умов: майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; воно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відсутність хоча б однієї з указаних ознак є підставою для визнання договору іпотеки недійсним

Згідно із ч. 7 ст. 576 ЦК застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом. У зв’язку з цим предметом іпотеки не можуть бути  майно, визначене  у статті 4 Закону  України «Про заставу», а  також об’єкти права державної власності, що не підлягають приватизації; майно вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності, що забезпечує їх статутну діяльність;земельний сервітут; право на оренду (користування) земельної ділянки державної або комунальної власності, крім випадків, встановлених законом; майно, одержане за договором про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно; майно, передане за договором довічного утримання (догляду).
		
Іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не  покладено на  іпотекодержателя.  У  разі  наступної  іпотеки страхування  предмета   іпотеки   не є обов'язковим. Договір страхування укладається на користь іпотекодержателя,  який у разі настання страхового випадку набуває право вимоги до страховика.  У разі  набуття  прав за іпотечним договором новим іпотекодержателем він також набуває право вимоги до страховика. 
		

Майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості.

Згідно зі ст. 133 Земельного Кодексу України, предметом іпотеки може бути земельна ділянка, що належить іпотекодавцеві на праві власності. Як і щодо інших видів нерухомого майна, стосовно земельної ділянки встановлено, що її частина може бути предметом іпотеки після виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт.

Передавати в іпотеку можна й права на земельну ділянку: право оренди земельної ділянки, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), якщо інше не передбачено законом. Причому заставодержателями земельних ділянок сільськогосподарського призначення та права на них (оренди, емфітевзису) можуть бути тільки банки. Земельна ділянка або право на неї може бути передано у заставу лише за умови присвоєння земельній ділянці кадастрового номера в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті  6 Закону «Про іпотеку», якщо в іпотеку передається будівля (споруда), розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. І навпаки, якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом із цими будівлями (спорудами).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що земельна ділянка та будівля (споруда), яка на ній розташована, нерозривно пов’язані між собою, а отже, іпотека щодо будівлі (споруди) повинна поширюватись і на земельну ділянку, на якій вона розташована, і навпаки, причому навіть у тих випадках, коли предметом у договорі іпотеки визначено лише один об’єкт (або будівля, або забудована земельна ділянка).

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону  «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути об’єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Передача в іпотеку об’єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва, об’єктів незавершеного будівництва та майнових прав на них, кожен з яких може виступати окремим, самостійним предметом іпотеки.

В  даному аспекті  хотілось би зупинитися на  визначенні  поняття майнові права  на об’єкт   незавершеного  будівництва.

Закон  України  «Про заставу»  виділяє один з видів застави  - застава майнових прав. В  свою чергу поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у Законі України «Про іпотеку» відсутні.  Стаття 5 зазначеного Закону  «Про іпотеку» не визначає майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 року № 800-VI, яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку».

 Законодавець встановлює, що предметом іпотеки може бути об'єкт  незавершеного будівництва,  майнові права на нього,  інше  нерухоме  майно,  яке стане  власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте  ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого  нерухомого  майна  іпотекою  підлягає  державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору
		

 Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва складаються з права власності на рухоме майно (використані в процесі будівництва будівельні матеріали), права інтелектуаль­ної власності на проект будів­ництва та низки прав і вимог, що випливають із договірних зобов’язань. Вид обтяження всіх зазначених прав передбачено ч. 1 ст. 576 ЦКУ, а саме - їх обтяження заставою. Очевидно, що намагання законодавця дозволити обтяження майнових права на об’єкт незавершеного будівництва іпотекою, яка є обтяженням нерухомого майна, а не заста­вою, що відповідало б право­вій природі майнових прав на об’єкт незавершеного будівництва, є бажанням законодавця унезалежнити об’єкт незавершеного будівництва від прав на земельну ділянку. Позиція хоч і не досить «чиста» у правовому відношенні, утім, є цілком зро­зумілою з огляду на практичну необхідність в обтяженні об’єкт незавершеного будівництва іпотекою, не прив’язуючись при цьому до прав на земельну ділянку.  

 Іпотекодавцем за іпотечним договором, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва.

Договір іпотеки. Відповідно до ст. 18 Закону «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно зі ст. 4 Закону «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація іпотеки здійснюється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, на підставі повідомлення іпотеко держателя.

Статтею 18 Закону «Про іпотеку» передбачено обов’язкові істотні умови, які повинні міститись в договорі, за відсутності хоча б однієї з яких договір іпотеки може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду, а саме:

- найменування, місцезнаходження та код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців - для юридичних осіб-резидентів. Найменування, місцезнаходження й державу, де зареєстровано, - для юридичних осіб-нерезидентів;

- прізвище, ім’я, по батькові, адресу постійного місця проживання, ідентифікаційний номер - для фізичних осіб - громадян України;

- прізвище, ім’я, по батькові, громадянство, адресу постійного місця проживання за межами України - для фізичних осіб - іноземних громадян та осіб без громадянства;

- зміст та розмір основного зобов’язання, строк та порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому вказане основне зобов’язання;

- опис предмета договору іпотеки, достатній для його ідентифікації, та (або) його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер, та у разі іпотеки земельної ділянки її цільове призначення;

- посилання на видачу заставної або її відсутність.

Крім перелічених істотних умов, іпотечний договір може містити інші положення, зокрема: визначення вартості предмета іпотеки, посилання на правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, а також визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотечний договір може передбачати умови (застереження) про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, визначеному ст. 36 Закону «Про  іпотеку».

Права та обов’язки сторін договору іпотеки визначаються законом і договором. Загальні права та обов’язки сторін передбачаються статтями 586, 587 ЦК України, статтями 8, 9, 10 Закону  «Про іпотеку».

Зміни та доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Стосуватись вони можуть продовження терміну виконання основного зобов’язання, заміни предмета іпотеки або змін у предметі іпотеки.

Заставна. Статтею 20 Закону «Про іпотеку»  введено новий механізм іпотечного кредитування -  це можливість видачі за іпотечним договором заставної, що є цінним папером, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а у разі невиконання основного зобов’язання – право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна не може видаватися, якщо іпотекою забезпечене грошове зобов’язання, суму боргу за яким на момент укладення іпотечного договору не визначено і яке не містить критеріїв, що дозволяють визначити цю суму на конкретний момент.

Право на видачу заставної набувається лише в разі, якщо це передбачено іпотечним договором. Інформація про посилання на видачу заставної або її відсутність є істотною умовою іпотечного договору, у разі відсутності якої іпотечний договір може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Відступлення прав за договором іпотеки. Стаття 24 Закону «Про іпотеку» передбачає можливість відступлення прав за іпотечним договором за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов’язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов’язанням.

Право вимоги належить іпотекодержателю, тому саме він і може їх відступити.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином; правонаступництва (наприклад, у разі реорганізації юридичної особи, що є кредитором у зобов’язанні); при виконанні обов’язку боржника його поручителем, майновим поручителем, третьою особою чи наступним іпотекодержателем. Наступний іпотекодержатель, який сплачує повну суму основного зобов’язання попередньому іпотекодержателю, вважається особою, на користь якої здійснене відступлення прав попереднього іпотекодержателя за іпотечним договором. Майновий поручитель, який виконав основне зобов’язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Треба враховувати, що у разі заміни кредитора шляхом правонаступництва договір про відступлення прав не укладається, оскільки перехід прав відбувається з підстав, установлених законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в тому самому обсязі і на тих самих умовах, що існували до моменту такого переходу, якщо інше не передбачено законом або договором. Відбувається лише заміна особи, на користь якої боржник повинен виконати зобов’язання, забезпечені іпотекою, сутність зобов’язання залишається незмінною (ст. 514 ЦК).

Звернення стягнення  на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону № 898-ІV іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, встановлених ст. 12 Закону № 898-ІV, а саме: у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Правом дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки наділений іпотекодержатель та у разі порушення іпотекодавцем обов’язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки.

Згідно зі статтею  33 цього Закону «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 3 статті 36 Закону «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: 1) передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду

  З метою  захисту прав громадян,  недопущення масового  позбавлення житла серед громадян, які  оформили  кредити в іноземній валюті,  07 червня 2014року  було прийнято Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»   відповідно до якого:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави та/або предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що в позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку;

2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки);

3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у пп. 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Підстави припинення іпотеки наведені у ст. 17 Закону «Про іпотеку». Відповідно до цієї норми права іпотека припиняється у разі:

- припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

- реалізації предмета іпотеки;

- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

- визнання іпотечного договору недійсним;

- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), у разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

- з інших підстав, передбачених цим Законом.

Підводячи підсумок дослідження законодавства, яке регламентує   іпотеку, як вид застави, хотілось би відмітити, що іпотека в Україні давно сформувалася як окремий правовий інститут. Адже, іпотека - це самостійний вид забезпечення виконання зобов’язання, оскільки за Законом «Про іпотеку» встановлено, що іпотекою вважається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном.  Відповідно  доцільним постає питання про виділення іпотеки як способу виконання зобов’язання в окремий розділ Цивільного кодексу України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Другие публикации


Юридичні послуги Київ | Юридична допомога Київ | Послуги юриста Київ | Всі права захищені | Копіювання матеріалу строго заборонено
Закрити